Павло Дробишевський – Дарина Судьєва: Коли син – воротар, а дочка – «конкурентка»

Білоруська сеньйорська пара тільки почала свій шлях на міжнародних турнірах, але запам’яталася своїм виступом у Києві

Цей матеріал цілком підійшов би для рубрики «з неопублікованого». З представниками мінського клубу «Натхнення» вдалося познайомитися на турнірі Kyiv Open Championship. Вони вперше приїхали на турнір в Україну і запам’яталися. У латиноамериканській програмі серед сеньйорів вони вийшли до фіналц, де фінішували п’ятими.

Пара тільки минулого році дебютувала на сеньйорських турнірах WDSF, і встигла засвітитися в Таллінні, де була п’ятою, і в Ризі, де фінішувала 13-ю. Однак, досвід – справа наживна.

І Павло, і Дарина – не спортсмени-професіонали, і в житті у них різні інтереси. Великого інтерв’ю не вийшло, оскільки спілкування відбувалося за лаштунками київського турніру, де кожна пара готувалася до виходу на паркет, тому вийшов свого роду бліц. Ініціативу взяла на себе партнерка.

– Де і як ви познайомилися?

Дарина: Це сталося в хобі-групі. Для мене це справді як хобі. Але я завжди хотіла танцювати. Коли прийшла на танці, мені було 18 років. Не все оідразу вийшло. Один з моїх партнерів виявився алкоголіком, і я не змогла цього пережити. Зараз би я це пережила. А тоді мені здавалася, що це кінець світу.

– З партнерами було напружено?

Дарина: Та ні, так вийшло, що в нашій групі хлопців було на два більше, ніж партнерок. Більш того, так навіть вийшло, що 25-річні хлопчики танцювали з дамами за 50. Потім встали в пару з Павлом, підійшли один одному і за віком, і за зростом.

– Як часто займаєтеся?

Дарина: Перші півроку ми танцювали для себе. Потім це все затягнуло, і ми стали вже два рази на тиждень індивідуально займатися. Плюс 3 рази на тиждень групові.

– Ви – не сімейна пара, як ставляться до вашого танцювання ваші близькі?

Дарина: Нормально ставляться. У Павла двоє дітей, у мене двоє. Син – воротар футбольного клубу «Динамо» (Мінськ). Йому, щоправда, лише 8 років, але вже перший номер у команді. А дочка теж танцює.

– Чому ж не привезли її з собою до Києва?

Дарина: Я завжди дуже сильно хвилююся за неї, через це самій не виходить зосередитися. Тому разом ми на турніри не їздимо – або я, або вона. До речі, наш тренер не поїхав з нами до Києва саме тому, що готувався з нею до відповідального турніру.

– Тобто у вас один тренер?

Дарина: Так, йому 28 років, і він сам ще танцює в категорії Pro/Am. Ми їм дуже пишаємось. Він молодий, креативний, робить нам такі варіації, що «Ух!». Іноді навіть захоплюється і каже нам: «Я забуваю іноді, що ви – сеньйори».

– Чим займаєтесь у житті?

Дарина: Павло працює в сфері безпеки. Я за професією – стиліст, у мене в Мінську власна імідж-студія. Тому на турнірах сама собі макіяж роблю. Я коли до Києва приїхала, одразу запитала: де у вас кімната із дзеркалом для сеньйорів WDSF-категорії? Просто, коли ми були у Таллінні і Ризі, там для сеньйорів були такі кімнати. А в Києві здивувалися, що я сама все  робитиму, але дзеркало принесли.

– З тих турнірів, де встигли побувати, який запам’ятався найбільше?

– Я б рекомендувала турнір в Таллінні. Не тільки тому, що найперший турнір виявився для нас найвдалішим. Просто нас і місто саме вразило, і організація турніру – все чітко і за розкладом..